Блог

Історія виникнення книги

Книга - це велике диво, створе­не людиною. Ще не вміючи читати, ми розгляда­ли малюнки до казок, слухали цікаві історії, які читали нам мами чи бабусі. Щодня маємо справу з книгою в школі та вдома. Про все ми дізнаємо з книг. За допомогою них ми можемо зазирнути навіть у майбутнє, дізнатися,  як жили у сиву давнину, якими були древні цивілізації.

Якою ж була перша книга? Чи було її надру­ковано, чи написано від руки, з чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні він просиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжковий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. Але він та і не зміг установити, яка ж книга була найпер­шою. Ось про це і піде мова далі. Ми довідаємося про історію виникнення книги, про першу друковану книгу, її першодрукаря, розвиток книг друкування в Україні.

Доля книги, її минуле і теперішнє

Що таке книга? Чи задумувався хто над цими словами словами? В енциклопедичному словнику знаходимо визначення «Книга – неперіодичне видання у вигляді    зброшурованих листів друкованого матеріалу (об'ємом понад 48 сторінок); засіб масової інформації, наукової і технічної інформації, знаряддя пропаганди знань і виховання. Але, як ми знаємо, книга, в такому вигляді як вона є зараз, до нас прийшла не відразу. У минулому у неї було багато прообразів.

Найперший з них — «людина-книга». В ті далекі часи, коли люди не вміли ні писати, ні читати, свої закони і вірування вони зберігали не а книжкових полицях, а в своїй пам'яті, покоління за поколінням ішли з життя, а перекази залишалися. Вони передавалися від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого.

Тих, хто розказував перекази, називали сказателями. У древніх греків, наприклад, сказателя іменували аедом. Він був завжди бажаним гостем під час банкету.

Але це був не один спосіб запам'ятовування і передачі інформації. Один з них — вузликове письмо. Ним володіли древні китайці, перси, мексиканці. Навіть в наші дні серед жителів Перу Південної Америки зустрічаються пастухи, які мають мову вузликів.

Для вузликового письма потрібна була товста мотузка   і   тоненькі  різнокольорові   шнурки різної   довжини.   Шнурки   прив'язувалися   до товстої мотузки особливим способом, в залежності  від змісту інформації. Чим ближче до вірьовки був вузол, ти важливішою була річ, про яку йшла  мова.

Чорний вузол означав смерть, білий. — срібло мир, жовтий — золото, зелений — хліб.

 Якщо вузол не був пофарбований, він означав числа прості  —   десятки,   подвійні   —  сотні, потрійні - тисячі. Щоб прочитати такого листа, потрібно було звертати увагу на найменші деталі: товщину шнурка, як зав'язаний вузол, які вузли поряд, з'єднані вони між собою, чи ні.

У деяких племен замість мотузки і шнурків для вузликового письма    використовувалися морські раковини, їх розпилювали на маленькі пластинки і нанизували на нитки. Із ниток виходило ціле намисто, принцип передачі інформації був таким же — за кольором.

 Своє значення кольори в деяких випадках зберегли до цих днів.  З ними ми стикаємося в різних життєвих ситуаціях. Ворог викидає білий прапор —  значить просить перемир'я,  людина вся в чорному — траур по померлому.

На зміну вузликовому письму, яке було дуже важко читати, прийшло письмо в малюнках. Якщо потрібно було розповісти про охоту малювали диких звірів, людські фігурки зі списом, спрямованим на дичину. Малюнок, виконуваний на могильній плиті, розповідав історію людини, яка похована під нею. Дуже часто такими малюнками людина прикрашала своє тіло. Татуювання мало своє значення - візерунки говорили про число походів, перемог, про силу і доблесть людини.

Історики розповідають випадок, коли скіфи, які населяли в давнину Південну Росію (VII ст. до н.е.  -   III ст. н.е.) послали одного разу персам птаха, мишу, жабу і п'ять стріл.

Зміст цього послання слід розуміти так: «Пер­си! Чи вмієте ви літати, як птахи, ховатися в зем­лю, як миші, скакати по болотах, як жаби? Якщо не вмієте, то не пробуйте воювати з нами. Ми за­сиплемо вас стрілами, як тільки ви ступите на на­шу землю».

Пізніше на кам'яних плитах почали з'являтися надписи — ієрогліфи — найстаріші зображуваль­но-образні знаки єгипетського письма, які засто­совувалися з кінця IV тисячоліття до н.е. Довгими рядками, як букви в книзі, вирізані на єгипетсь­ких пам'ятниках змії, сови, яструби, гуси, леви з пташиними головами, квіти лотосу, руки, голови, люди, які сидять, люди з піднятими вгору руками, жуки, пальмове листя. Між цими зображеннями - кумедні значки: дужки, рисочки, крючечки, петлі... Єгипетські назви тих часів схожі на наші ребуси: одні значки означають ціле слово, інші - тільки склади, а треті — букви.

З часом виникло найбільш просте письмо — буквене, а приблизно з XII ст. до н.е. з'явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт.

Винайдення слов'янської азбуки пов'язано з буквеною системою, яку ми називаємо кирили­цею, яка виникла на базі візантійського (грець­кого) алфавіту. З часом до неї додалися ті знаки словенської мови, яким не було відповідності в звуках грецької.

Подорожуючи по країнах і народах, букви з каміння переходили на папірус, з папірусу - на воскову дощечку.

«Книги-плитки». Існували цілі бібліотеки, зроблені з плиток. Така бібліотека без жодного листка паперу була знайдена серед руїн древньо­го міста ассирійців — Ніневії (в ній було тридцять тисяч плиток). Ця бібліотека-сховище належала ассирійському царю Ассурбаніпалу (VII ст. до н.е.). В 612 р. до н.е. вона була зруйнована військами вавилонян і мідян. Кожна «книга» складалася з кількох десятків чи навіть кількох сотень приток, як наша книга з багатьох сторінок. Плитки нумерували, як сторінки, і на кожній проставляли назву.

Писець креслив свої знаки на м'якій глиняній плитці тригранною загостреною паличкою. Вда­вивши паличку в глину, він тут же виймав її. На плитці залишався слід. Після цього плитку обпа­лював гончар.

«Книги-стрічки». Придумали такі книги древні єгиптяни (III тис. до н.е.). Вони були виготовлені у вигляді довгої-предовгої стрічки — кроків у сто довжиною. Рядки писалися не на всю довжину стрічки, а в декілька десятків чи навіть сотню стовпчиків. Робилася ця книга з паперу, тільки дуже дивного, схожого на плетену циновку. Папір виготовляли з рослини, яка називалася папірусом.

Папірус - це рослина, вдвічі вища за людину і зі стовбуром товщиною з руку. Росте вона в Аф­риці, на берегах річок і боліт. У неї солодкий сік. Із кори цієї рослини робили сандалії, із волокон - тканини. Зі зв'язаних стовбурів будували ве­ликі кораблі. Але найбільше славився папірус тим, що з нього робили книги. Серцевину очерету-папірусу різали на смуги, смуги клали од­на на одну, придавлювали вагою, сушили на сонці. Отримували аркуші, на яких можна було писати. А потім ці аркуші склеювали в довгий-предовгий сувій.

Чому ж книга у єгиптян мала вигляд стрічки? Тому що папірусний папір при згинанні ламався. А стрічку можна було скласти у трубку, подібно тому, як ми зараз згортаємо географічні карти чи листи ватману.

Таку книгу не можна було засунути в кишеню. Круглі сувої складали в ящик із ременями і нес­ли його за спиною. Багаті люди, ідучи до бібліоте­ки чи книжкової лавки, брали з собою раба, — для того, щоб ніс ящик із книгами.

«Книга з воску». Воскові книжечки були ви­найдені ще в часи древніх римлян, а протрима­тись вони тільки до Великої французької рево­люції.

Воскова книга мала такий вигляд: декілька табличок-довідок,    охайно    витесаних    всередині скріплялися шнурками через дірочки, які були  пророблені у двох кутках дощечки.  Квадрат виїмку кожної дощечки заповнювали воском жовтим чи пофарбованим у чорний колір. Перше  і остання дощечки не покривались воском.

Писали на такій книзі стальною паличкою, яка мала назву стило. З одного кінця вона була гострою, а з іншого — заокругленою. Гострим писали  по  воску,  а тупим  згладжували  те,  що потрібно.

Таблички могли слугувати дуже довго. було безліч разів стирати написи, а потім писати знову. У кожного школяра в ті далекі часи була підвішена до пояса така табличка.

Книга із шкіри. У папірусу і воску з'явився суперник — пергамент, і сувої із папірусного паперу  і воскові дощечки стали витіснятися книга зі шкіри (II ст. до н.е.). А почалося все ось із чого  в  єгипетському  місті  Александрія   була  чудо бібліотека з майже мільйонною кількістю сувоїв. Ця бібліотека була першою в світі. Але у з'явилася суперниця — бібліотека міста Пергама. Єгипетський   фараон   вирішив розправитися Пергамською бібліотекою: за його наказом суворо заборонений вивіз папірусу в Азію. Пергама  наказав  знайти   заміну.   Матеріал письма   стали   готувати   із   овечої   чи   козлячої шкіри. Пергам надовго стає всесвітньою майстернею нею пергаменту.

Новий матеріал для книг виявився значно кращим за папірус. Його можна було різати, загинати, фальцювати в зошити, зшивати в книги. На пергаменті стали писати по обидва боки, тільки з одного, як на папірусі. Окремі аркуші зшивалися, і в такому вигляді вони уже виглядали книгою, якою вона є і зараз. Така книга була величезною, дуже важкою. Палітурка робили  двох дощок, обтягнутих шкірою. Її прикрашали мідними  накутниками,  бляхами,  дорогоцінними каменями, книга закривалася на застібки , що защіпалися.

У бібліотеках такі книги приковували залізними   ланцюгами до стовпів, щоб ніхто не міг украсти.

Берестяна книга. За свідченням учених, берестяні книги виникли в нас на Русі в ІХ столітті і використовувалися для письма аж до ХV століття. Вони є унікальними пам’ятками давньоруського письма.

Берестяні книги беруть свій початок від берес­тяних грамот.

Літери на бересті дряпали гострим залізним чи кістяним стрижнем (давньоруське писало). Написи на берестяних грамотах виконувалися кирилицею. Але є екземпляри (новгородські), на­писані карельською мовою, а також на латині. Згорталися берестяні грамоти так, що текст вияв­лявся із зовнішньої сторони. Поступово, по мірі росту майстерності обробки бересту, з нього ста­ли робити книги.

Як робилися берестяні книги? Для їхнього ви­готовлення брали берест, кип'ятили його, зішкрібали внутрішній шар кори, а потім обріза­ли по краях, надаючи потрібної (як правило, пря­мокутної) форми. Пройшовши таку обробку, бе­рест ставав еластичним, м'яким.

Книга з паперу. Паперові фабрики, чи, як їх тоді називали, «паперові млини», з'явилися в Європі, у Німеччині, у Франції, в Італії у XIII столітті. На Русь папір завезли італійські купці, які приїжджали у Новгород. Згодом з'явився «па­перовий млин» -  у селі Канино, за 30 верст від Москви.

Спочатку папір був непопулярним. На ньому писали тільки те, що повинно було зберігатися недовго. Книги, як і раніше, робилися з перга­менту. Але згодом дорогий пергамент поступаєть­ся місцем дешевому паперу. Усюди виникають школи й університети. У великій кількості стали потрібні книги. В античному світі й у середні століття книги розмножували шляхом перепису­вання. Першим способом множинного репроду­кування книги була ксилографія (гравюра на де­реві). Першою друкованою книгою вважають текст, відтворений ксилографічним шляхом у Ко­реї в період з 704 до 751 року. Друкарство виник­ло на Далекому Сході в XI столітті.

В Європі друкарство почало поширюватися в середині XV століття, коли Іоанн Гутенберг усе­редині XV століття в м. Майнус у Німеччині надрукував так звану 42-рядкову Біблію — перше багато об’ємне друковане видання в Європі, виз­нане шедевром раннього друку. Першодрукарем у нашій країні став Іван Федоров, що у 1564 році з Москві разом з Петром Мстиславцем випустив першу російську книгу -  «Апостол».

Першодрукар Іван Федоров

Роблячи екскурс в історію книги і друкарства з Україні, задумаймось, який шлях зроблено кни­гою, скільки праці вкладено в неї.

Датою народження друкарського верстату був 1440 рік. Революційні досягнення німецького ви­давця полягали саме в тому, що він вперше об'єднав технічні досягнення для створення нової галузі — друкарської справи. Після Гутенберга друкування набуло такого розмаху, що до кінця XV століття у світ вийшло 40 тисяч друкованих видань. Книги тоді називали «інкунабулами», тобто «колонковими книгами».

У 260 містах Європи діяло 1200 друкарень.

Особлива роль у становленні друкарської справи належить Івану Федорову, Російський першодрукар став першодрукарем українським. Він друкував книги у Московській державній друкарні у білоруського магната Григорія Зеодко-вича в Заблудові, в Україні, у власній топографії у Львові, в друкарні князя Костянтина Острозь­кого в Острозі. Виданий ним у Львові «Буквар» — перший в Європі друкований підручник.

Серед друкарських програм Іоанна Гутенберга та Івана Федорова знаходимо багато спільного: Іоанн Гутенберг випускає граматику Єлія Доната для початкового навчання латині, «Біблію», части­ну «Псалтиря»; Іван Федоров друкує «Буквар», слов'яно-грецьку «Азбуку», «Біблію». Іван Федо­ров багато знав і вмів, був найосвіченішою люди­ною свого часу, володів кількома мовами, ро­зумівся на військовій техніці, створив дослідний зразок розбірної багатоствольної гармати, винай­шов новий тип мушкета.

Ледь   організувавши   свій   друкарський   двір, Іван   Федоров   починає   випускати    «Азбуку» (1574 р.). 15 лютого 1574 р. виходить перша книж­ка — «Буквар» Івана Федорова — перший друко­ваний посібник для навчання грамоти, складений «ради скорого младенческого научения». Зміст і техніка  виконання   послужили   прототипом  для наступних видань букварів аж до XIX століття.

Єдиний примірник «Букваря» Івана Федорова знаходиться у Гарвардському університеті (у бібліотеці).

«Буквар» -  невелика книга, надрукована фор­матом вісімки на 40 пронумерованих аркушах. Наб­рана шрифтом розміром 3 мм. Чіткий, виразний, легкий для читання, він має гарний малюнок: рясно прикрашений вибагливими заставками, кінцівками, художніми ініціалами, фігурними зображеннями гербів міста Львова та самого першодрукаря. Вишу­кане художнє вбрання його видань — гравіровані на дереві ілюстрації — декоративні буквиці, застав­ки, кінцівки, орнаментальні сюжети давньоруської книги визначають стиль книжок першодрукаря. Книги надруковано на білому високоякісному па­пері, бо, як писав Оноре де Бальзак, «папір — ви­нахід такий же прекрасний, як і книгодрукування». Папір виготовляли у місцевих папірнях, що діяли в Зашкові, Раві, Добролилі, Ряшеві.

Друкарсько-видавнича діяльність І. Федорова органічно поєднала здобутки місцевого образо­творчого і декоративно-ужиткового мистецтва, мала великий вплив на розвиток місцевого книгодрукування.

Оригінальні деревовидні прикраси «Букваря» не сходили зі шпальт видань протягом 245 років (востаннє такий відбиток було зафіксовано у львівському «Букварі» 1819 року).

Висока майстерність ілюстрацій та оздоблення львівських видань свідчать про те, що виконува­ли їх художники, які мали вже добру професійну підготовку. Декоративні прикраси відзначаються високою графічною культурою, композицією із рослинних елементів — типових квітів, плодів то­що. Таке оформлення є характерним для епохи Відродження і, певно, має італійське походження, але у федорівських виданнях набуває своєрідного стилю. Заголовки виконано в'яззю, яка виділяєть­ся теплим червоним кольором і добре сполучаєть­ся із чорним кольором заставок і шрифту набірної сторінки. Декоративні початкові літери ніби зв'язують заставку з текстом і об'єднують цю сторінку в єдину композицію. Вражає не тільки різноманітність композицій, але й вірту­озність гравірувальної техніки.

Будучи добре обізнаним зі світовою книжко­вою гравюрою, Федоров не цурався наслідувати кращі її зразки.

                           Розвиток книгодрукування в Україні

Спадкоємцем традицій першодрукаря Івана Федорова стала друкарня Львівського братства, що з невеликими перервами діяла, починаючи з 1591 року, впродовж кількох століть.

У художньому оформленні братських видань і помітно чимало новаторських рис. Уже в «Грама­тиці»   1591   року   львівські  українські друкарні спробували здійснити реформу шрифту: ускладнені кириличні літери змінили близькими до  антикви літерами грецької абетки,  що нагадують «гражданський» шрифт XIX—XX століття. Вони дуже рано почали використовувати сюжетні гравюри,   заверстані   безпосередньо   в   пікет, ілюструють певні місця в книзі.

Раніше використовували сюжетні гравюри, не були пов'язані з текстом або ж стосувалися змісту в цілому.

Михайло   Сльозка   вперше   почав   видавати мініатюрні книжки. Ці книжки призначалися для домашнього читання, так і для навчання грамоти. Він видав «Буквар», при виготовленні якого раніше від братських друкарів застосував гравюри на міді (середина XVII ст.).

У  середині   XVIII   століття,   в   його   останній чверті, вийшло ще кілька видань світського характеру: «Малая книжица для учащихся в народных училищах» (1786 р.), «Буквар» з додатком «Політики світської» (1790 р.). Оздоблення всіх назв книг було скромним -   заставки,  кінцівки художні ініціали, що часто відбивалися зі старих дощок. У «НаставленіїЗ» 1790 р., наприклад, вміщені заставки, кінцівки, художні ініціали ще з дощок Івана Федорова. Незважаючи на важкі умов яких доводилося  працювати,  місцеві українські друкарі випустили чимало цікавих за змістом цікавих за художнім оздобленням книг, які, як і  видання  інших видавничих осередків,  відіграли значну  роль  у  розвитку  української  культури міжслов'янських і міжнародних зв'язків.

Споглядаючи минуле, ми дивимося у майбутнє. Минуле надихає нас, вселяє віру в наступні звершення, наповнює душу відчуттям причетності до вічного і прекрасного. Скарбницею духовних багатств людства, однією з найміцніших ланок, що поєднують минуле, сучасне і майбутнє є книга.

Вона була у великій шані ще за часів Київської Русі. «Велика ж бо користь людині буває від учення книжкового. Книга – це ріки, що напувають світ, це джерела мудрості», - писав Літописець. Це найбільш повне і всеосяжне вираження культури людства. Інші засоби комунікації, навіть такі прогресивні, як телебачення та Інтернет – тільки допоміжні засоби розвитку культури.